Бахмацька РДА
Анонси











 


 

Щодо перейменування вулиць та населених пунктів у районі

Назад


На виконання закону – 40 пам’ятників – демонтувати


Розпорядженням голови ОДА головам районних державних адміністрацій, органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності доручено забезпечити здійснення у встановленому порядку до 21 червня 2016 року демонтажу пам’ятників, пам’ятних знаків і меморіальних дощок відповідно до закону України згідно з переліком, а також таких, які не включені до переліку за умови наявності експертного висновку. Також розпорядження визначає необхідність погодження проведення робіт із демонтажу меморіальних дощок на пам’ятках культурної спадщини, складових частин пам’яток культурної спадщини, з органом охорони культурної спадщини відповідно до чинного пам’яткоохоронного законодавства.

Перелік пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок Чернігівської області, які підлягають демонтажу відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»:

м. Чернігів

Пам’ятник М.О. Островському – радянському письменнику.

Пам’ятник В.М. Примакову – радянському військовому діячеві.

Стели (2), присвячені жовтневій соціалістичній революції та встановленню радянської влади в Україні (2-га й 3-я від вул. Лісковицької) у складі Меморіального комплексу Слави воїнів, партизанів та підпільників та могили Невідомого солдата.

Меморіальна дошка на будинку, де містився в січні 1918р. штаб Замоскворіцького Червоногвардійського загону, за допомогою якого в місті Чернігові було встановлено радянську владу.

Меморіальна дошка на будинку колишньої чоловічої класичної гімназії, в якому проходив І губернський з’їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів.

Меморіальна дошка на будинку, в якому тимчасово знаходився Уряд Радянської України.

Меморіальна дошка на будинку, в якому проходила 1 облпартконференція, на якій виступив голова ВУЦВК Г.І. Петровський – радянський державний і партійний діяч.

Меморіальна дошка, присвячена штабу Червоногвардійського загону на будинку колишнього реального училища, в якому розміщувався штаб Червоногвардійського загону.

Меморіальна дошка, присвячена Ю.М. Коцюбинському та В.М. Примакову на будинку колишньої 1-ї чоловічої гімназії, де навчалися видатні письменники, вчені і громадсько-політичні діячі.

Меморіальна дошка, присвячена штабу Богунського полку на будинку, в якому розміщувався штаб Богунського полку.

Меморіальна дошка на будинку архієпископа, де в період громадянської війни був Чернігівський губком партії.

Меморіальна дошка, присвячена М.І. Подвойському на будинку колишньої Чернігівської духовної семінарії, в якій навчалися революціонери та діячі мистецтв.

м. Ніжин

Пам’ятний знак героям громадянської війни.

Меморіальна дошка на будинку, в якому періодично зупинявся М.Г. Кропив’янський у 1922-1930рр.

м. Новгород-Сіверський

Пам’ятник В.І. Леніну.

Бахмацький район, Халимонівська сільська рада, с. Халимонове

Пам’ятник М.Ф. Ватутіну.

Бобровицький район, Свидовецька сільська рада, с. Свидовець

Меморіальна дошка на честь активістів села: Н. Добреля, К. Герасименко, Л. Красуля, А. Герасименко, розстріляних німецькими окупантами у серпні 1918р.

Варвинський район, Остапівська сільська рада, с. Остапівка

Меморіальна плита на місці загибелі Ю.Ф. Холявка – секретаря Лохвицького повітового комітету партії.

Городнянський район, Дроздовицька сільська рада, с. Дроздовиця

Пам’ятний знак на честь Дроздовицького збройного повстання проти німців у грудні 1918р.

Городнянський район, Тупичівська сільська рада, с. Тупичів

Пам’ятник М.В. Фрунзе (1885-1925рр.) – партійному та військовому діячеві радянських часів.

Городнянський район, Хотівлянська сільська рада, с. Хотівля

Пам’ятник В.І. Леніну.

Козелецький район, Підлісненська сільська рада, с. Підлісне

Погруддя В.І. Леніна.

Козелецький район, Прогресівська селищна рада, с-ще Прогрес

Пам’ятник В.І. Леніну.

Корюківський район, м. Корюківка

Меморіальна дошка на честь урочистого святкування в окупованій Корюківці 24-ї річниці Жовтневої революції 7 листопада 1941р.

Менський район, Макошинська селищна рада, селище Макошине

Погруддя В.І. Леніна.

Ніжинський район, Великокошелівська сільська рада, с. Велика Кошелівка

Пам’ятник В.І. Леніну.

Ніжинський район, Галицька сільська рада, с. Галиця
Пам’ятний знак партизанам, які загинули в 1918р.

Пам’ятник В.І. Леніну.

Ніжинський район, Кунашівська сільська рада, с. Кунашівка

Пам’ятник М.І. Подвойському – радянському партійному і державному діячеві.

Носівський район, Плосківська сільська рада, с. Плоске

Погруддя В.І. Чапаєва.

Прилуцький район, Жовтнева сільська рада, с. Жовтневе

Меморіальна дошка на будинку, в якому в жовтні 1941р. був Чернігівський обком Компартії України.

Прилуцький район, Лісовосорочинська сільська рада, с. Лісові Сорочинці

Пам’ятник Г.М. Димитрову – діячеві болгарського і міжнародного комуністичного руху.

Ріпкинський район, Павлівська селищна рада, с. Шумани

Пам’ятний знак на місці будинку родини В.М. Примакова.

Семенівський район, м. Семенівка

Пам’ятник В.І. Леніну.

Семенівський район, Тимоновицька сільська рада, с. Тимоновичі

Пам’ятник В.І. Леніну.

Сосницький район, смт Сосниця

Меморіальна дошка на Будинку, де була Сосницька рада робітничих і селянських депутатів.

Талалаївський район, селище Талалаївка

Пам’ятник В.І. Леніну.

Чернігівський район, Слабинська сільська рада, с. Слабин

Пам’ятник М.В. Фрунзе.

Сновський район, м. Сновськ

Пам’ятник М.О. Щорсу.

Прес-служба облдержадміністрації

Верховна Рада перейменувала ще 12 сіл на Чернігівщині


Так, відповідно до постанов №4085 та 4691 перейменовано:

1. село Петрівське Бахмацького району на село Вишневе;

2. село Жовтневе Ічнянського району на село Нова Ольшана;

3. село Пролетарське Ічнянського району на село Боярщина;

4. село Петрівське Козелецького району на село Мостище;

5. село Жовтневе Коропського району на село Рождественське;

6. село Червоне Коропського району на село Билка;

7. село Червоний Колодязь Ніжинського району на село Чистий Колодязь;

8. село Кіровка Носівського району на село Платонівка;

9. село Червоні Партизани Носівського району на село Володькова Дівиця;

10. село Улянівське Семенівського району на село Брониви;

11. село Червоний Пахар Семенівського району на село Луб’яне;

12. село Радянська Слобода Чернігівського району на село Трисвятська Слобода.

Таким чином, декомунізація у частині перейменування населених пунктів у Чернігівській області повністю завершена.

Нагадаємо, що всього у рамках виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» на Чернігівщині перейменовано 64 населених пункти та один район.

Департамент інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю
облдержадміністрації

ЩО РОБИТИ ПІСЛЯ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ: ПОРАДИ ЮРИСТА


Верховна Рада 4 лютого 2016 року ухвалила постанову про перейменування 175 населених пунктів, назви яких підпадають під дію закону з декомунізації. Невдовзі така сама доля чекає на ще більш ніж 800 населених пунктів і районів по всій Україні. Однак вже зараз органи місцевого самоврядування запитують, якими мають бути їхні подальші дії після того, як їхній населений пункт або район набуде нової назви. Часто таке саме питання стосується і вже ухвалених рішень місцевих рад або міських чи сільських голів про перейменування вулиць, провулків тощо. Куди слід подавати такі рішення, і чи взагалі потрібно кудись їх подавати, які державні органи слід поінформувати й у які строки про ухвалені рішення…

Отже, спочатку ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ І РАЙОНІВ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ.

Згідно з чинним законодавством, у населених пунктах України діють органи місцевого самоврядування. Як правило, це місцеві ради, їхні виконавчі комітети, а також сільські, селищні, міські голови. Якщо мова йде про невеличке село, то виконавчий комітет у ньому сільська рада може не створювати, адже для виконання рішень ради достатньо лише сільського голови. У районах органами місцевого самоврядування є районні ради.

Місцеві ради та їхні виконавчі комітети є юридичними особами. А тому, згідно зі статтями 3 та 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», дані про їхні назви, організаційно-правову форму, керівників тощо заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і громадських формувань. Вносять ці дані спеціальні посадові особи – державні реєстратори, а віднедавна таке право надали ще й нотаріусам. Отже, якщо змінюється назва населеного пункту або району, де функціонує місцева рада і її виконавчий комітет, відповідно, виникає потреба привести назви ради та виконкому у відповідність до нової назви населеного пункту або району.

Якоїсь спеціальної процедури для цього закон не визначає. Тому це робить сама місцева рада. Наприклад, донедавна в Україні існувало село Кірове Артемівського району Донецької області. У ньому діє Кіровська сільська рада, її виконавчий комітет та Кіровський сільський голова. Постановою Верховної Ради це село змінило назву на Свято-Покровське, а сам райцентр Артемівськ - на Бахмут. Відповідно район також отримав нову назву – Бахмутський. Тож після перейменування сільська рада повинна на сесії ухвалити рішення, яким у зв’язку з перейменуванням села та району визначити, що відтепер органи місцевого самоврядування села та їх посадові особи так само отримують нові назви: Свято-Покровська сільська рада, виконавчий комітет Свято-Покровської сільської ради та Свято-Покровський сільський голова. У разі, якщо згідно з законом про місцеве самоврядування сільською радою або головою були додатково створені ще якісь виконавчі органи, вони так само підлягають перейменуванню.

Крім органів самоврядування, на території району діють також територіальні підрозділи державних органів. Це, наприклад, структури Національної поліції, служби з надзвичайних ситуацій, органів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, Пенсійного фонду й інші. Якщо ці органи мають статус юридичних осіб, то за їх створення, ліквідацію або реорганізацію, за законом, відповідальний Кабінет Міністрів України. Тому і рішення про їх перейменування ухвалюватимуться на рівні уряду. Якщо ж ці органи є лише структурними підрозділами апарату певного міністерства чи іншого органу виконавчої влади, то, за законом, їх перейменування здійснюватиме керівник відповідного міністерства чи служби. Дещо складнішою буде ситуація з місцевими прокуратурами. Адже їх вичерпний перелік разом із назвами прямо визначений у додатку до Закону України «Про прокуратуру». Тому для їх перейменування необхідно буде внесення змін до закону. Але, вочевидь, це буде зроблено Верховною Радою вже після того, як будуть перейменовані всі населені пункти й райони, що підлягають під декомунізаційне законодавство.

Що далі? А далі, за законом про державну реєстрацію, місцева рада, її виконавчий комітет мають подати до державного реєстратора заповнену заяву про державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Форма цієї заяви затверджена наказом Міністерства юстиції від 06.01.2016 № 15/5. Або ж її бланк можна просто завантажити з сайту Мін’юсту. Щодо інших, окрім виконавчого комітету, виконавчих органів місцевої ради додатково слід подати ще й рішення ради про перейменування такого виконавчого органу. Ніяких інших документів державний реєстратор не вимагає. А згідно з частиною шостою статті 36 закону про державну реєстрацію органи місцевого самоврядування та державні органи звільнені від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію. Така ж сама процедура передбачена і для територіальних підрозділів державних органів.

Подані документи розглядаються державним реєстратором протягом 24 годин з моменту їх надходження, не рахуючи вихідні та святкові дні. Якщо всі документи оформлені правильно, то державний реєстратор вносить відповідні зміни до Єдиного державного реєстру і видає виписку. Ось з цього моменту місцеві ради, їх виконавчі органи, територіальні підрозділи державних органів вже вважаються «перейменованими». Тепер вони можуть змінювати печатки, штампи, таблички на адміністративних будівлях, виготовляти нові бланки і все таке інше.

ЩО СТОСУЄТЬСЯ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦЬ, то тут процедура також нескладна. Стаття 59 закону про місцеве самоврядування визначає лише, що прийняті акти органів місцевого самоврядування повинні бути оприлюднені. Тобто, вони мають бути опубліковані у місцевих ЗМІ, на офіційному веб-сайті ради або її виконавчого органу. Додатково направляти копії таких рішень до будь-яких державних органів, установ чи посадових осіб закон не вимагає.

Але, звісно, крім формальної, є ще, так би мовити, й «людська сторона». Органи влади у нашій країні з різних причин часто не надто оперативно реагують на будь-які зміни. Тому звістка про те, що якась місцева рада перейменувала якусь вулицю, може дійти до інших владних кабінетів лише за якийсь час. То ж, аби пришвидшити цей процес, місцева рада або голова можуть «проявити ініціативу» і самостійно проінформувати про прийняте рішення державні органи у своєму районі чи області. Насамперед, районну та обласну державні адміністрації, адже голови останніх після 21 лютого 2016 року отримають право перейменувати вулиці і об’єкти топоніміки, які підпадають під декомунізаційне законодавство, але надалі залишаються зі старими радянськими назвами. То ж вийде курйозна ситуація, якщо одну і ту саму вулицю перейменують двічі тільки тому, що хтось вчасно не дізнався про прийняте місцевою радою або головою рішення.

Інші органи, які варто повідомити, це – орган ведення державного реєстру виборців, територіальні підрозділи Державної міграційної служби, Міністерства юстиції, Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Ось, мабуть, і все.

Сергій Рябенко, юрист Українського інституту національної пам'яті

Лідери та аутсайдери декомунізації на Чернігівщині


21 лютого 2016 року завершився другий етап декомунізації. Саме до цього терміну міські, селищні та сільські голови мали прийняти рішення про перейменування об’єктів топоніміки та демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків.

Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» у Чернігівській області перейменовано понад 90% (2389) об’єктів топоніміки, назви яких підпадали під дію закону. Ще 159 вулиць та провулків мають бути перейменовані до 21 травня цього року. Серед аутсайдерів декомунізації у частині перейменування Ічнянський (50 неперейменованих вулиць та провулків), Козелецький (28), Бобровицький (24) та Борзнянський (24) райони.

Окрім того, у рамках Закону у населених пунктах області демонтовано 44 пам’ятники і пам’ятних знаки. Недемонтованими залишаються 34 таких об’єкти. Наразі найбільш гостро питання демонтажу стоїть у Бахмацькому та Ніжинському районах, де мають бути демонтовані по 5 об’єктів (у тому числі ліпка та мозаїка).

Вимоги Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» у частині перейменування об’єктів топоніміки та демонтажу пам’ятників і пам’ятних знаків у повному обсязі виконані у Варвинському, Коропському, Куликівському, Прилуцькому районах та у містах обласного значення Ніжин і Прилуки.

Також нагадаємо, що 4 лютого 2016 року на засіданні Верховної Ради України ухвалено Постанову «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», якою серед інших перейменовані і перші 25 сіл і селищ Чернігівської області.

Інформацію про виконання вимог закону про декомунізацію узагальнено на основі звітів, наданих районними державними адміністраціями та виконавчими комітетами міських рад.



Намагання протистояти декомунізації — боротьба з вітряками

Процес декомунізації України невідворотний, переконаний радник голови облдержадміністрації Василь Чепурний. Під час чергового брифінгу в облдержадміністрації він розповів, як цей процес відбувається в області.

З 64 населених пунктів, назви яких підлягають під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки», лише в десяти селах не проведено відповідні громадські слухання. У переважній їх більшості або зовсім немає населення, або проживає до 10 осіб. Тому питання громадського обговорення у таких селах — майже формальність.

Серйозніші проблеми існують там, де громада не усвідомила необхідність перейменування або не дійшла спільної думки щодо нової назви. Наприклад, мешканцям Свердловки Коропського району не подобається історична назва їхнього села — Псарівка, а село Сильченкове, що на Талалаївщині, не може повернути собі історичної назви, бо вона співпадає з назвою районного центру — Талалаївка. Подібних проблем в області ще кілька. Проте вони мають бути вирішені вже найближчим часом, адже до 21 лютого наступного року Верховна Рада має прийняти рішення про зміну назв населених пунктів.

— Даний Закон України прописаний дуже чітко. Він цілком однозначно встановлює умови та терміни декомунізації, а також відповідальність за їх порушення. Тож сільські та міські голови, які затягують чи саботують процес, відповідатимуть за свої дії перед законом, — зазначив Василь Чепурний.

— Процес декомунізації в Україні проводиться демократично. Проте він має бути витриманий у рамках Закону. Обговорювати на громадських слуханнях потрібно варіанти нової назви населеного пункту, а не саму можливість перейменування. Альтернативи перейменуванню немає! Цього вимагає закон і він є обов’язковим для виконання — наголосив представник Інституту національної пам’яті України в Чернігівській області Сергій Бутко.

Крім того, за законом про декомунізацію, підлягають демонтажу пам’ятники діячам радянської доби та елементи архітектурного декору, що містять радянську символіку. Всього ж на Чернігівщині 149 меморіальних об’єктів потрібно зняти з обліку, 84 – демонтувати, 95 – перейменувати. Тридцять шість пам’ятників Леніну в області вже вилучені з державного реєстру пам’яток і мають бути демонтовані.

— Реалізація цього Закону, зміна топонімів, позбавлення від пам’ятників ворогам української державності — питання національної безпеки, — підкреслив співробітник Інституту національної пам’яті України Сергій Горобець. Відтак мають бути дотримані всі терміни та вимоги законодавства.

Департамент інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю
облдержадміністрації

Український інститут національної пам’яті видав збірник по декомунізації для влади і громад

14 грудня 2015 року на допомогу органам місцевого самоврядування, органам державної виконавчої влади, громадам Український інститут національної пам’яті видав збірник «Декомунізація: що і чому перейменовувати й демонтувати».

Він містить матеріали, рекомендації, роз’яснення та документи щодо визначення об’єктів перейменування і демонтажу відповідно до норм Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» і обґрунтування відповідних рішень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, на які покладено виконання Закону, проведення необхідної інформаційно-роз’яснювальної, просвітницької роботи.

Особливий практичний інтерес усіх зацікавлених представників влади і громадськості викликатимуть подані вибрані списки (переліки) прізвищ (псевдонімів) осіб і назв комуністичного тоталітарного режиму, що підпадають під дію декомунізаційного закону. Природно, що творчий колектив Українського інституту національної пам’яті не міг охопити у цьому виданні всі імена і назви, що підлягають декомунізації. Оприлюднено дані про найбільш поширені назви та постаті.

Прочитати і скачати для себе текст збірника можна за електронною адресою:

Сайт Українського інституту національної пам’яті:

http://goo.gl/XVVQeP

Сайт Чернігівської обласної державної адміністрації:

http://goo.gl/GiIlbn

Департамент інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю Чернігівської ОДА

Декомунізація триває: повноваження перейшли до міських, селищних і сільських голів та парламенту


Загалом перейменуванню підлягають 32 міста, з них лише у 18 була змога провести громадські обговорення – решта на окупованих територіях. Правом обрати нову назву тою чи іншою мірою скористалися 13 міст, щодо 4 з них подання ще минулого тижня отримав парламент. Загалом до Верховної Ради України минулого тижня надійшли 25 подань, втім це не остаточна цифра – час надіслати подання ще є.

Згідно з законом, Верховна Рада України протягом трьох місяців ухвалить рішення про нові назви міст, селищ і сіл, на підставі їх подань або рекомендацій Інституту національної пам’яті. Щоб сформувати рекомендації, УІНП створює експертну комісію і закликає місцеві громади, які не встигли до 21 листопада, ще протягом місяця подавати пропозиції нових назв до Інституту. Думка громади буде максимально врахована, запевняють експерти.

Попереду ще півроку, щоби декомунізаційні закони реалізувати повною мірою (детальніше механізм див. у доданій інфографіці).

Під час першого етапу вулиці, названі на честь найбільш одіозних комуністичних діячів, загалом перейменовано. На честь менш відомих, натомість, багато де позалишалися – тут необхідне проведення додаткової роз’яснювальної роботи. Адже не завжди мешканцям донесли інформацію про те, ким насправді були діячі, на честь яких названо вулиці, де вони живуть. Тепер слово за міськими, селищними і сільськими головами.

Наприклад, Київ і Харків перейменували половину вулиць із необхідних, у Києві громадське обговорення решти практично завершено, у Харкові – триває. Інститут національної пам’яті закликає громадськість активно користуватися правом вибору.

Також декомунізаційне законодавство створило цивілізований механізм демонтажу пам’ятників, пам’ятних дошок тощо, якими пропагував себе комуністичний режим, й убезпечило цей процес від стихійності. У наступні півроку рішення про демонтаж ухвалюватиме мер або сільський голова на підставі консультацій з експертною радою митців – а саме, що з демонтованого, яке містить символіку комуністичного чи нацистського тоталітарного режимів, становить мистецьку вартість і де його зберігати.

Декомунізація торкнулася й армії: 18 листопада 2015 р. Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким із почесних найменувань українських військових частин вилучать елементи, успадковані від Радянської армії.

Декомунізація є одним із прикладів, коли зміни готувалися за широкої участі громадськості. Так, з літа 2014 року створено групу «Політика національної пам’яті» в рамках Ініціативи «Реанімаційний пакет реформ», яка об’єднала понад 20 істориків та експертів з громадських організацій, наукових установ та інститутів та представників державних органів влади. В рамках діяльності РПР, питання національної пам’яті були включені в «Дорожню карту реформ». Після Революції гідності питання національної пам’яті стали розглядатися як цілеспрямована державна політика, яка є публічною, виконується згідно спеціальних законів та базується на громадській участі. Декомунізація, необхідна задля упередження спроб використати тоталітарні практики проти нашого суспільства.

Український інститут національної пам’яті

Шановні жителі Бахмаччини, долучайтеся до обговорення!


У Бахмацькому районі планують перейменувати 2 населених пункти і 150 вулиць. Також потрібно демонтувати 7 пам’ятників, які потрапляють під дію Закону про засудження комуністичного та нацистського режимів.

Обговорення запропонованих назв відбудеться протягом 30 календарних днів починаючи з 24 липня 2015 року. Долучитися може кожен. Пропозиції від населення щодо цього питання приймаються відповідальними особами за вказаними у таблиці телефонами.


Важливо знати, що після перейменування, мешканці вулиці не мають терміново змінювати документи.

Документи, які засвідчують право власності громадян або юридичних осіб на квартири та інші об’єкти нерухомого майна, і так залишаються чинними. При здійсненні продажу або іншого відчуження такого нерухомого майна, ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою.

Що стосується реєстрації місця проживання або перебування особи (за старою термінологією – «прописки»), то чинним законодавством України узагалі не передбачено обов’язкової зміни «штампу» у паспорті у зв’язку з перейменуванням вулиці. Нова назва вулиці може з’явитися у паспорті, скажімо, тоді, коли людина змінила прізвище і через це йде міняти документи, або ж купила квартиру на тій самій вулиці за іншою адресою і їй потрібно змінювати місце реєстрації, тобто лише за певної потреби.


Віддайте Горького Росії! Або ще раз про декомунізацію

Бачу, як деякі комісії по декомунізації сором’язливо обходять постать Максима Горького, бажаючи лишити його псевдо на українських вулицях. Мовляв, письменник же, не революціонер...

Погано, браття, ви в школі вчилися. Таки письменник, але – виключно з приставкою пролетарський його подавала радянська пропаганда. І правильно робила, бо внесок Максима Пєшкова (псевдо – Горький) у більшовицьку перемогу та в утвердження цієї комуністичної зарази – великий. Такий великий, що гіркий його письменницький талант, відданий на служіння Ульянову (кличка – Лєнін) та його звироднілій зграї-партії.

Так, він був небезталанний – і «Життя Клима Самгіна», і «Фома Гордєєв», і навіть «гордо рєєт бурєвєстнік» позначені печаттю безсумнівного таланту. Тим паче прикро, що талант той потрачений, як прочитана газета на самокрутки, на комуністичну бійню. Пригадаймо, як саме Максим Горький особисто відвідав будівництво Бєломорканалу і не побачив ні зеків, що його будували, ні партії, яка нищила людей – він восхвалив побачене. 25 серпня 1933 року М. Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в’язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем ОДПУ.

Він же побув і на Соловках та...похвалив утримання в’язнів...

А ще раніше саме Горький на острові Капрі організував партійну школу РСДРП, співпрацював у більшовицьких газетах «Правда» та «Звезда». В радянській же Росії він друкує статті, в яких закликає закордонних діячів культури захищати СРСР. Під час вшанування Лєніна саме Горький восхвалив його до небес і брався написати біографію Сталіна. Щоправда, йому не дали доступу до архівних матеріалів – щось ховали.

І так-так, це саме його: «Єслі враг нє здайотса – єво унічтожают». «С кєм ви, мастєра культури?» – малося на увазі, що мають бути виключно з більшовиками.

Тож питається – якого милого ви захищаєте цього вусатого пропагандиста комунії? Його треба зняти з наших вулиць – в тому числі і в Чернігові. Звісно, може, історична назва тої вулиці Гонча, то сьогодні і не потрібна. Але ж і Горького лишати також не треба. Невипадково його портрет повернувся на форзац російської «Литературной газети» - для Росії і Горький, і Ніколай Другий, і Сталін є героями. Хай вони самі розбираються зі своєю какофонією. А в Україні Горький зайвий.

Василь Чепурний, координатор експертної групи для обговорення та надання пропозицій щодо перейменування населених пунктів та районів області, вулиць, площ та інших об’єктів топоніміки населених пунктів відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»

Назви, що символізують нищення та закріпачення українського селянства

Назви «колгоспна» і «радгоспна» з’явилися в СРСР у 1920-ті – 1930-ті роки у зв’язку з політикою проведення так званої колективізації сільського господарства і ліквідацією «куркульства».

Комуністичний режим на чолі з Йосипом Сталіним у той час таким чином вирішував наступні цілі:

1) Підкорити владі селянську стихію, а конкретно в Україні ще й приборкати національні прагнення. Без цього утвердити тоталітарний режим було неможливо.

2) Мати можливість без обмежень грабувати та експлуатувати селянство, за їх рахунок провести так звану «індустріалізацію», тобто створити сучасний військово-промисловий комплекс і підготуватися до агресивної війни (повернення Москві втрачених територій колишньої Російської імперії, здійснення світової соціалістичної революції).

Для реалізації цих планів комуністичне керівництво під час проведення політики колективізації здійснило тотальні репресії щодо самостійних селян-господарів, які навіть потенційно могли загрожувати режиму, вбило, ув’язнило, депортувало за межі України більшість селян та інших жителів села, які здійснювали опір такій злочинній політиці або виявляли невдоволення.

Саме ці дії комуністичної влади і отримали назви «ліквідація куркульства як класу», «розкуркулення», «зламати опір куркулів і підкуркульників». Вони і були головним інструментом проведення колективізації.

За підрахунками істориків з 1928 р. до 1934 р. в Україні було експропрійовано (конфісковано) 200 тисяч селянських господарств як «куркульських», а «розкуркулено» близько 1 млн. селян (від малюків, дітей і до немічних старих людей). Більшість із них відправили як «спецпереселенців» до Півночі, Сибіру, Далекого Сходу Радянського Союзу.

Сутність політики колективізації полягала у тому, що у селян відібрали землю, реманент (засоби виробництва), худобу тощо і силою загнали у так звані «колективні господарства» (пропагандистське знущання над розумінням цивілізованої добровільної кооперації, колективного господарювання) і державні сільськогосподарські підприємства – так звані «радянські господарства».

Звичка скорочувати назви у радянської влади і народила терміни «колгосп» і «радгосп».

Тепер вже колишніх селян, а насправді підневільних закріпачених батраків, прикріплених до місця проживання і роботи, почали називати «колгоспниками» і «радгоспниками» (офіційно – робітниками радгоспів).

Робота у колгоспі без матеріального зацікавлення (жалюгідна оплата 1 раз наприкінці року), бездарне дріб’язкове державне керування сільськогосподарськими роботами «ідейно чистими комуністами», харчування за рахунок власного городу, на якому колгоспники працювали у вільний від роботи час, привело до масштабної кризи сільського господарства, стало однією з головних причин Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. Вчені доводять, що руйнівні наслідки цієї колективізації та голодоморів Україна, її сільське господарство відчуває й досі…

Таким чином, комуністичний режим здійснив нищення і закріпачення українського селянства, завдав важкої шкоди сільському господарству. Це один із найтяжчих його злочинів проти Українського народу.

Назви «колгоспна» і «радгоспна» відповідно пункту «є» статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» підлягають перейменуванню.

ДОВІДКОВО.

ПРИКЛАД ПРИДУШЕННЯ ОПОРУ СЕЛЯНСТВА КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ ТА ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ СТАНОМ НА 1 ЛЮТОГО 1932 Р.

Мовою оригіналу «Витяг із доповідної записки ДПУ УСРР «Про оперативні заходи органів ДПУ» від 1 лютого 1932 р.» – рапорт про досягнення у боротьбі з «різними ворогами» на Чернігівщині, який вміщено у збірнику документів і матеріалів Руслана Пирога «Голодомор 1932–1933 років в Україні»:

«Под непосредственным руководством специально командированного в Черниговскую область зам. пред. ГПУ УССР т. Леонюка путем проведения ряда оперативных мероприятий достигнуты следующие результаты:

1. Вскрыто и ликвидировано 34 к.-р. повстанческих организаций и групп, коими была поражена значительная часть территории области. Арестовано по ним 604 чел.

2. Ликвидировано 19 вооруженных бандгрупп, оперировавших в 17 районах. Арестовано по этим бандгруппам 156 чел. и изъято значительное количество оружия.

Арестовано за одиночные бандитские проявления и намечено к высылке 1007 чел. уголовников.

3. Раскрыт ряд террористических актов. Арестовано за террпроявления 224 чел.

4. Ликвидировано 107 внутриколхозных к.-р. группировок. Арестовано в колхозном аппарате – 377 чел. и агротехнического персонала по соц. сектору – 15 чел.

5. По 26 районам области изъято из низового советского, колхозного и кооперативного аппарата до 200 чел. классово-чуждых и антисоветских элементов.

6. Из колхозов области, по неполным данным, вычищено 3030 чел., не считая арестованных по внутриколхозным к.-р. группировкам.

7. Выселено из наиболее отстающих районов по хлебосдаче 316 кулацких семей.

8. Арестовано за хищение мерчука* 116 чел.

9. Привлечено к ответственности за спекуляцию хлебом 215 чел.

10. Арестовано за хищение свеклы 88 чел.

11. В целом по области арестовано 7861 чел., в том числе 2456 кулаков, 411 быв. петлюровцев, политбандитов, карателей и т.д. и 1542 чел. уголовно-бандитского элемента».

До речі, у 1940-х – 1950-х роках на Західній Україні саме політика «колективізації» і «ліквідації куркульства як класу» стала важливою зброєю комуністичної влади проти українського національно-визвольного руху – УПА і ОУН.

Сергій Бутко, представник Українського інституту
національної пам’яті у Чернігівській області

*Мерчук – відрахування на користь власника млина певної частини зданого зерна в якості плати за перемол. Пізніше (після 1930) – плата за помел і переробку в крупу зерна, за обдир рису, стягнута в натуральній формі всіма державними, кооперативними та колгоспними млинами і крупорушки.


Комуністичний функціонер і партизан Олексій Федоров підлягає декомунізації

Чи підпадає постать Олексія Федоровича Федорова під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»? Хто він: герой чи особа, яка винна у тяжких злочинах проти Українського народу?


ОФІЦІЙНА ОЦІНКА КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

Олексій Федоров у формі генерал-майора (1980-ті рр.). Світлина з архіву Національного військово-історичного музею України.

У «Военном энциклопедическом словаре», виданому у 1983 р. Міністерством оборони СРСР, про Олексія Федорова написано наступне: народився у 1901 р. (помер у 1989 р.), один із керівників партизанського руху на Україні (саме так і написано, а не «в Україні», бо для Москви це одна з провінцій) у роки «Великої Вітчизняної» війни (мається на увазі німецько-радянська війна 1941–1945 рр. як складова Другої світової війни), генерал-майор (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). Член КПРС з 1927 р.

Закінчив будівельний технікум (1932). Учасник Громадянської війни (тобто брав участь у російсько-більшовицькій агресії проти Української Народної Республіки (1917–1921), яка завершилася окупацією України радянською Росією).

З 1938 р. був 1-м секретарем Чернігівського обласного комітету КП(б)У, з вересня 1941 р. – 1-м секретарем Чернігівського підпільного обкому КП(б)У, з березня 1943 р. – Волинського підпільного обкому КП(б)У. Одночасно був командиром Чернігівського, а потім Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання.

З 1944 р. – 1-й секретар низки обкомів КП(б)У, в 1957–1979 р. – міністр соціального забезпечення УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1–10 скликань.

Отже, режим високо оцінив в особі Олексія Федорова зразкового бійця комуністичної партії, героя, який успішно пережив усі чистки, репресії та конкурентну боротьбу всередині комуністичних владних кіл.

Його іменем в Україні за часів СРСР називали вулиці, школи, встановлювали бюсти, меморіальні дошки тощо. У незалежній Україні офіційна позиція щодо цієї постаті майже не змінилася, а в часи режиму В. Януковича глорифікація Федорова та його ролі в історії України як легендарного партизанського ватажка набула нового розмаху.


ОДИН ІЗ КАТІВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Чим заслужив Олексій Федоров таку високу оцінку комуністичного режиму? Відповідь на це питання дають дослідження істориків і краєзнавців: Віталія Росстального, Людмили Студьонової, Олександра Коваленка, Романа Подкура, колективу комунального закладу «Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради на чолі з Оленою Лисенко. Їх результати оприлюднено 2010 року у другому томі науково-документального видання «Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Чернігівська область».

У біографічній довідці про нього повідомляється, що цей уродженець м. Дніпропетровська у російсько-більшовицькій війні проти Української революції початку 20-го століття взяв активну участь рядовим кіннотником, командував взводом, правда, не дуже довго. Дослідники звернули увагу, що «сам же Федоров про цей період свого життя згадував, що його «понад усе приваблював матеріальний бік: одежа, взуття, добрі харчі». Служив у кавалерійському та залізничному полках. У 1924 р. його військова служба завершилася».

Про його освіту теж внесено корективу: у 1932 р. закінчив Чернігівський технікум залізничного будівництва. За спеціальністю не працював. Натомість швидко просувався по профспілковій та партійній роботі.

Під час «сталінської кадрової революції» 1936–1938 рр., за словами дослідників В. Шкварчука та І. Левенка, молодий комуністичний функціонер на посаді секретаря Лосинівського райкому КП(б)У на Чернігівщині, зробив успішну кар’єру на пошуку «ворогів народу» та обстоюванні «чистоти генеральної лінії партії». У листі, який за оцінкою Левенка має всі ознаки доносу, на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Михайла Бурмістренка Федоров висуває звинувачення щодо першого секретаря Лосинівського РК КП(б)У Старовойтова одразу за декількома пунктами – від поганої організації партійної роботи в районі і до зв’язків із «ворогами народу», а також саботажу та зґвалтування дівчат-комсомолок. Разом із першим секретарем Лосинівського райкому під репресивний молох із подачі Федорова потрапила також значна частина працівників апарату райкому.

Так і дослужився до керівництва Чернігівською областю: у вересні 1938 р. Федорова обрано першим секретарем Чернігівського обкому КП(б)У. На цій посаді під час т.зв. «Великого терору» він показав себе вірним ленінцем-сталінцем, увійшовши до складу позасудового репресивного органу – «трійки» УНКВС по Чернігівській області. За підрахунками В. Росстального, лише за 21 вересня 1938 р. Федоров підписав 11 документів, якими засуджено до розстрілу 196 людей, до виправно-трудових таборів – 101 особу. 26 вересня 1938 р. – 7 документів, за якими 81 особу приречено на смерть, 28 осіб – до виправно-трудових робіт. 30 жовтня 1938 р. Федоров підписав 5 документів. Доля занесених до списків людей визначилася таким чином: 20 осіб – до розстрілу, 18 осіб – до виправно-трудових таборів.

Отже, тільки з досліджених документів тепер відомо: Олексій Федоров безпосередньо причетний до вбивства 297 осіб, ув’язнення у сталінських таборах – 147 осіб.

Його «роботу» влада належно оцінила: на V обласній партконференції, яка відбулася 8–10 березня 1940 р., Федорова було знову обрано першим секретарем. На цій посаді він зустрів 22 червня 1941 р.


«СТАЛІНСЬКИЙ МЕСНИК»

У липні 1941 р. ЦК КП(б)У призначив його першим секретарем Чернігівського підпільного обкому партії, під керівництвом якого діяло 18 підпільних райкомів, 65 підпільних партійних і комсомольських організацій.

Досить широко відомо не тільки серед істориків і краєзнавців, що Федоров не хотів у вересні 1941 р. залишатися на окупованій території Чернігівщини і спробував евакуюватися на власній машині. Проте німецькі війська раніше замкнули кільце оточення і йому довелося повертатися назад. Він таки потрапив до Чернігівського обласного партизанського загону, очолюваного на той час його підлеглим, третім секретарем обкому КП(б)У Миколою Попудренком і сам очолив загін. Так почалася його партизанська діяльність.

У діяльності партизанського ватажка Федорова проявилася типова антинародна і імперіалістична політика СРСР щодо населення та українського національно-визвольного руху на окупованій нацистами території.

Кілька штрихів до портрету «партизанського героя»:

1) Комуністичний партизанський терор. Населення на окупованій території потрапило в пастку між нацистським окупаційним режимом із своїми правилами і політикою і радянськими партизанами, які вимагали саботувати приписи і вимоги окупантів. І одні, і інші погрожували репресіями і застосовували їх до багатостраждального українського селянства. Так, у 1941 р. у листівках до населення Чернігівської області командир Чернігівського обласного загону Олексій Федоров (під псевдонімом «генерал-лейтенант Орленко») вимагав від осіб, які пішли служити до окупаційних установ, залишити їх, забороняв здавати продовольство окупаційній владі.

У доповідній записці письменника Миколи Шеремета першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову про стан партизанського руху і населення на окупованій німцями території України від 13 травня 1943 р. дано таку інформацію: «Поліцаїв, старост, бургомістрів, які чинять спротив, партизани перед тим, як розстріляти, добре «повчать». Особливою жорстокістю відзначалися партизани Федорова. Я був свідком, як поліцаїв били до крові, різали ножами, підпалювали на голові волосся, прив’язували за ноги і на аркані конем волокли по лісу, обварювали гарячим чаєм, різали статеві органи…»


Листівка до населення області командира Чернігівського обласного загону Олексія Федорова з наказом про заборону представникам населення займати посади в німецьких окупаційних установах (1941 р.) Світлина з фондів Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського.


Листівка до населення області командира Чернігівського обласного загону Олексія Федорова з наказом про заборону здачі продовольства німецькій окупаційній владі (1941 р.) Світлина з фондів Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського.


2) Відсутність політики захисту населення від нацистських репресій, каральних акцій. Загін Федорова на Чернігівщині розгромив окупаційний гарнізон і потім за кілька кілометрів від місця трагедії лише спостерігав за відплатною акцією нацистських карателів – знищенням містечка Корюківка разом із усіма його мешканцями 1–2 березня 1943 р. З’єднання радянських партизан, а це понад 3 тис. добре озброєних вояків, нічого не зробило, щоб захистити від вбивства майже 7 тис. мирних жителів і повного спалення містечка. Карателів було від 300 до 500 осіб… До речі, це найбільший нацистський злочин проти мирного населення у Другій світовій війні в Європі. А ставлення і поведінка керівників радянських партизан і безпосередньо Федорова була, на жаль, типовою.

3) Війна проти українського національно-визвольного руху. Влітку 1943 р., виконуючи завдання Українського штабу партизанського руху, Чернігівсько-Волинське партизанське з’єднання на чолі з О. Федоровим вийшло в самий центр Волинської області й обложило Ковельський залізничний вузол. Одним із головних завдань сталінського керівництва було знищення українських повстанців.

4) Приписка, тобто фальшування звітної документації вищому керівництву про бойову діяльність на свою користь. О. Федоров у цьому був теж типовим партизанським командиром. Так, у шифрованій радіограмі № 8554 від 5 вересня 1943 р. на адресу секретарям ЦК КП(б)У Микиті Хрущову і Дем’яну Коротченку, начальнику Українського штабу партизанського руху Тимофію Строкачу командири Рівненського партизанського з’єднанням № 1 Василь Бегма і Рівненського партизанського з’єднання № 2 Іван Федоров скаржилися на О. Федорова: «Просимо дати вказівку [Олексію] Федорову, [Володимиру] Дружиніну про їх неправильні дії. Є три руйнування [у] вересні наших трьох підривних груп і двох загонів Розвід[увального] упра[вління Генштабу Червоної армії], отримаєте рапорти, які відправляємо літаками, що усі підривні групи, діючі на залізницях Брест–Ковель, Брест–Пінськ, Ковель–Сарни, ніякого відношення не мають до [Олексія] Федорова, але він бере на облік усі вибухи на цих залізницях і повідомляє [у] Москву, як підриви його загонів. Така поведінка не більше, ніж обдурювання уряду. 5.9.[19]43 р. Бегма, Повторенко, Федоров».

5) Пиятика. Характерна риса радянських партизан і безпосередньо Олексія Федорова. З щоденника Григорія Балицького, командира партизанського загону імені Сталіна дізнаємося, що Федоров часто з самого ранку вживав алкоголь і пив цілий день. Так, він пише: «11 травня 1943 р. Федоров почав пригощати самогонкою, коротше кажучи, був запрошений на сніданок. […] І так пройшов день – випивка і закуска свіжою рибою. 18 травня 1943 р. о 9.30 снідав з тов. Федоровим – була самогонка і непогана закуска». Таких «епізодів» можна перелічувати і перелічувати.


Командир Чернігівського партизанського з’єднання Олексій Федоров (1942 р. або 1943 р.) Світлина з фондів Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського.


За безоглядне і жорстоке проведення політики СРСР на окупованій території України Олексія Федорова відзначено двома Зірками Героя Радянського Союзу та іншими нагородами.


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ГОЛОДОМОР 1946–1947 РОКІВ


У 1944 р. «ефективному менеджеру» Федорову дали нове призначення. Він став першим секретарем Херсонського обкому КП(б)У і на цій посаді працював до 1949 р. Це був час утвердження і зміцнення комуністичного режиму до «стандартів» довоєнного часу. Тому разом із відновленням зруйнованих війною сіл і міст проводилися репресії, зачистки «ворожих» і «неблагонадійних» осіб, встановлювався радянський «порядок». Селян знову заганяли у колгоспи і обкладали непосильними податками і поборами. Не краще було і міським жителям.

У 1946–1947 рр. в Україні стався новий голод через нереально завищені сталінським режимом хлібозаготівлі в умовах посухи, адже після руйнівної війни з величезними жертвами влада знову «не помічала» катастрофічного погіршення ситуації. Навіть вірний сталінський сатрап, 1-й секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов просив кремлівського вождя про послаблення хлібозаготівель для України. За «м’якотілість» до селянства його відкликали до Москви і прислали у Київ Лазаря Кагановича. Проте, керівник Херсонщини О. Федоров втримався на посаді: «вольовими методами» хліб було вилучено, а план виконано.

На думку херсонського дослідника Федора Морозюка, у той час хвилювало Федорова виконання планів хлібозаготівель і зростання невдоволення серед населення владою, факти опору. Так, за його інформаціями на адресу Кагановича, на Херсонщині з’являються люди, що ведуть розмови про причини голоду, зафіксовані окремі випадки убивств сторожів, крадіжки пшениці. І це на фоні катастрофічної кількості захворювань на дистрофію, голодних смертей, канібалізму в області. Дійсно, істинний комуніст!

Для України ціна цього голодомору як результату комуністичної політики за участі О. Федорова, була жахливою: від 1 млн. до 1,2 млн. померлих від голоду.

«Мирні заслуги» «партизанського героя» на Херсонщині не були забуті кремлівськими зверхниками. З 1950 р. Федоров – перший секретар Ізмаїльського обкому КП(б)У, з 1952 р. – Житомирського обкому КПУ…

Таким чином, Олексій Федорович Федоров винний у тяжких злочинах проти Українського народу, зокрема: у 1919–1920 рр. брав участь у боротьбі проти Української Народної Республіки у складі російсько-більшовицьких військ, у 1938 р. – у реалізації політики «Великого терору», у 1941–1944 рр. відповідальний за реалізацію злочинної політики радянського партизанського руху щодо цивільного населення окупованих нацистами територій України та боротьбу проти українського національно-визвольного руху, у 1946–1947 рр. брав участь у реалізації державної політики, що призвела до голодомору з масовими жертвами.

Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вулиці та інші об’єкти топоніміки в населених пунктах з його прізвищем підлягають перейменуванню, пам’ятники, пам’ятні знаки, меморіальні дошки та інші меморіальні об’єкти на його честь – демонтажу, а в музейних експозиціях, замість вихвалення, треба показати правду про «партизанського героя» Федорова.

Сергій Бутко, представник Українського інституту
національної пам’яті у Чернігівській області

Назад



 

12 Грудня 2017 09:19
11 Грудня 2017 16:42
30 Листопада 2017 11:33
28 Листопада 2017 10:23
24 Листопада 2017 12:34
23 Листопада 2017 10:13
22 Листопада 2017 14:59

Яку другу іноземну мову ви б вибрали при навчанні в школі?