Нині ми вшановуємо пам’ять справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

Нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.

Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Ми в боргу перед захисниками, які віддали своє життя на Майдані. Їм потрібні як наші молитви, так і спільні дії сьогодні, щоб побудувати справедливе суспільство у європейській державі!

Тож згадаймо нашого земляка – Василя Прохорського з Дмитрівки, який поклав свою голову за майбутнє.

 

 

Народився Василь 4 травня 1980 р. у с. Щуча Гребля. Нащадок козацької родини Прохорських — вихідців з Прохорівської сотні Ніжинського полку. Закінчив Дмитрівську середню школу. Завжди був активним у шкільних справах, небайдужим до несправедливості. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у Києві. Займався спортом, вів сторінку у соціальних мережах із гаслом «Рабів до раю не пускають».

За свідченням друзів та колишніх однокласників, активно брав участь у акціях Євромайдану з початку грудня 2013 року. Активіст Майдану, волонтер медичної служби. Він був віруючою людиною.

Перевагу надавав волонтерській роботі у медичній службі, з якою зустрів штурм спецпідрозділів «Беркута» 18 лютого 2014 року. Завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, він зазнав шість вогнестрільних поранень, з яких одне – кульове поранення в потилицю. І в одну мить смертельна куля обірвала його життя. Це сталося в районі Львівської барикади, на вулиці Інститутській, ближче до 18.00.

23 лютого 2014 року Героя поховали у смт Дмитрівка, біля братських могил героїв Другої світової війни.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, нашому земляку Василю Петровичу ПРОХОРСЬКОМУ присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка” (посмертно).

27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій Василь провів свої шкільні роки.

21 вересня в Дмитрівці відкрили пам’ятник Герою. Маленька кам’яна копія майдану із гранітними касками та шинами з’явилася в самому центрі селища, на батьківщині Василя Прохорського. Він горів світлом, що запалювало надією і вірою серця інших.

Василь Прохорський говорив: "Якщо ми будемо байдужі і не станемо за себе, тоді нічого не зміниться. Якщо не я, то хто? Хто допомагатиме людям боротися за справедливість?"

Та нація, яка не пам’ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися, і не залишатися байдужими, як не була байдужою Небесна сотня.

Слава Україні!

Героям слава!

 

---

 

Нині Україна відстоює свою державність і цілісність, виборюючи її кров’ю. У кривавих боях народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.

Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є в людини – власним життям.

Тож ніколи не забудемо їхні імена.

 

 

Народився 29 листопада 1991 року у селі Матіївка Бахмацького району Чернігівської області. У 2007 році він закінчив Матіївську ЗОШ І-ІІ ст. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» за спеціальністю слюсар по ремонту автомобілів. Потім Олександр працював у місті Суми охоронцем банку «Форум».

Призваний до лав Збройних Сил України у серпні 2014 року.

Обороняючи східні рубежі України, служив рядовим 92-ї окремої механізованої бригади. Загинув Олександр 17 жовтня 2014 року біля села Валуйське Станично-Луганського району Луганської області.

Похований у селі Річки Білопільського району Сумської області.

14 жовтня 2015 року в с. Матіївка відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку на честь Олександра Ровного

Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Народився 11 квітня 1987 року. Навчався в Бахмацькій загальноосвітній школі № 5, 2006-го закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум. Потім відбував строкову військову службу в 95 Житомирській аеромобільній бригаді Збройних Сил України.

Володимир завжди був принциповою, доброю та ініціативною людиною, здобув авторитет серед друзів та знайомих. Був чудовим сином, братом, вірним, надійним товаришем.

Він вболівав за долю України, був справжнім її патріотом, тож на початку подій на Сході України пішов захищати цілісність держави у складі 80-ої Львівської окремої аеромобільної бригади. Володимир ніс службу в одній з найгарячіших точок антитерористичної операції – поблизу м. Щастя Луганської області.

9 січня трагічно обірвалося життя вірного сина неньки-України. Пам'ять про Володимира вічно житиме в серцях людей. Похований 13 січня 2015 року в с. Велика Загорівка Борзнянського району.

16 жовтня відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на приміщенні Бахмацької школи № 5, в якій Володимир провів свої шкільні роки.

 

 

Народився 25 листопада 1982 року у селищі Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області. У 2000 році Олександр закінчив Дмитрівську ЗОШ І-ІІІ ст. Протягом 2000-2004 років навчався в Одеському інституті сухопутних військ.

Захищав цілісність держави командиром штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (м. Яворів Львівської області).

У ході боїв за село Кримське Новойдарського району Луганської області Олександр отримав тяжке поранення.

Помер від ран 29 січня 2015 року у військовому шпиталі м. Харків.

Похований 31 січня в смт Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області.

Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Олександра Пащенка нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

 

 

Народився 13 березня 1989 року у місті Чернігові. У 2003 році Юрій з відзнакою закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27 м. Чернігова. У 2003—2006 роках навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею став слухачем Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові, який з відзнакою закінчує у 2010 році. Після закінчення Академії був направлений для проходження подальшої служби до м. Кіровограда.

Капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (м. Кіровоград). З відзнакою закінчив школу розвідників.

Загинув 16 лютого 2015 року під час боїв у районі м. Дебальцеве Донецької області. Під час супроводження колони українських військ, бронегрупа потрапила у засідку. Юрій Бутусов допоміг залишити палаючу бронемашину двом товаришам, чим врятував їм життя, але сам загинув.

Похований 28 березня 2015 року в м. Бахмач Чернігівської області, на батьківщині матері героя.

13 жовтня 2015 року на площі Героїв Майдану м. Бахмач було відкрито пам’ятний знак загиблому в АТО Юрію Бутусову.

8 грудня 2015 року на будівлі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою відкрито меморіальну дошку на часть шістьох полеглих у зоні АТО випускників навчального закладу, в тому числі і Юрія Бутусова.

5 червня 2016 року в м. Чернігів відкрито меморіальну дошку на будинку, де жив Юрій Бутусов зі своєю сім'єю.

6 грудня 2016 року, в День Збройних сил України, в м. Бахмач відбулося відкриття пам’ятника Юрію Бутусову.

Нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

Указом Президента України від 04 червня 2015 року № 311/2015 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі капітана Юрія Бутусова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

04 червня 2015 року нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

 

 

Народився Віктор 14 травня 1973 року в селищі Красногорське Ташкентської області (Узбекистан).

У 1985 році його сім’я переїжджає в Україну. 1990 року закінчив Борзнянську ЗОШ І-ІІІ ст., після закінчення якої навчався в Конотопському професійно-технічному училищі №4, де отримав спеціальність – столяр.

У 1991 році був призваний на службу до Збройних Сил України, яку проходив у танкових військах. Після демобілізації зі строкової служби працював столяром. Останнім часом – будівельником у м. Київ.

Разом з сім’єю проживав у селі Курінь Бахмацького району.

Мобілізований до лав Збройних Сил України у лютому 2015 року.Військову підготовку проходив у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ України (селище Десна Козелецького району).

Старшина, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (місто Новоград-Волинський Житомирської області).

Загинув 12 червня 2015 року внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту українських військ у районі селища Луганське Артемівського району Донецької області.

Похований 17 червня 2015 року в селі Курінь Бахмацького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

 

Народився Владислав 9 лютого 1992 року у селі Халимонове, Бахмацького району.

У 2009 році закінчив Халимонівську ЗОШ І-ІІІ ст.

За час навчання зарекомендував себе з позитивної сторони. Після закінчення школи працював різноробочим у СТОВ ім. Ватутіна с. Халимонове.

З квітня 2010 по квітень 2011 років проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ, в/ч А1479 (м. Ічня).

У період з квітня 2011 по січень 2015 років працював на різних посадах.

Призваний Бахмацьким райвійськкоматом до лав ЗСУ 31 січня 2015 року. Проходив військову службу у в/ч п/п В 2304.

За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок.

Мав 23 бойові виходи у тил ворога. Завдяки своїм навичкам та сміливості неодноразово зберігав життя військовослужбовцям.

Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

4 квітня 2016 року трагічно загинув у Херсонській області.

Похований 7 квітня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району.

4 квітня 2017 року в селі Халимонове відбулась церемонія відкриття меморіальної дошки Владиславу Пилиповському. Меморіальну дошку встановлено на приміщенні Халимонівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, в якій колись навчався Герой.

Указом Президента України №386/2016 від 06 вересня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

 

 

Народився 14 січня 1989 року в с. Халимонове, Бахмацького району. У 1995 розпочав навчання в Халимонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 3-го до 11-го класу навчався у Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, яку закінчив у 2006 році. Закінчив Бахмацьку районну школу мистецтв ім. Андрія Розумовського за класом фортепіано.

Потім працював різноробочим у м. Києві.

3 вересня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, проходив службу у 13-у батальйоні територіальної оборони.

У квітні 2016 року пішов на військову службу за контрактом та служив розвідником-кулеметником у 58-ій окремій механізованій бригаді.

16 червня поблизу м. Авдіївка Донецької області загинув від кулі снайпера.

За час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Володів високим рівнем професійної підготовки. Працював над підвищенням своїх теоретичних знань та практичних навичок. Був стриманий у спілкуванні, тактовний, ввічливий, мав заслужений авторитет серед колег по службі.

Похований 18 червня 2016 року в с. Халимонове, Бахмацького району.

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

4 вересня 2016 року в м. Бахмач відкрито меморіальну дошку по вулиці Урожайна біля будинку, де Сергій прожив свої шкільні роки, навчаючись в Бахмацькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

13 жовтня 2016 року на фасаді Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 відбулося відкриття меморіальної дошки.

 

---

 

Кінострічка "Небесна Гвардія" була знята за ініціативи педагогічного та учнівського колективів Бахмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 5.

У фільмі розповідається про історію життя та подвигу наших Героїв, які віддали власні життя заради територіальної цілісності та незалежності України на сході.

 

 

---

Народився 6 травня 1989 року у селі Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області.

У 2007 році закінчив Великозагорівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, вступив до Чернігівського ПТУ на спеціальність «електромонтер побутової техніки». У 2008 році був призваний до лав ЗСУ. З 2010 року продовжив службу за контрактом.

Старший сержант військової частини А 4224 (смт Десна Козелецького району).

Загинув 31 серпня 2014 року біля міста Дебальцеве Донецької області.

Похований у селі Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області.

Указом Президента України №838/2014 від 31 жовтня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 

 

Народився 20 жовтня 1966 року в м. Красний Перекоп Каховського району Херсонської області.

Згодом його сім’я переїхала на малу батьківщину матері до Коропського району у село Жовтневе.

З 1973 року по 1980 Юрій навчався у Жовтневській середній школі. Його однокласники характеризували як позитивного хлопця з лідерськими завдатками.

Після закінчення восьми класів Юрій вступив до Борзнянського сільськогосподарського технікуму, за спеціальністю «Бджільництво».

З грудня 1984 по жовтень 1986 року проходив строкову службу в армії, де набув військову фаху стрільця.

Повернувшись додому, Юрій влаштувався працювати директором Жовтневського будинку культури.

З 1989 по 1990 рік Юрій працював бджолярем у селі Краснопілля.

В 1990 році разом із сім’єю переїхав до села Радичів, влаштувався працювати будівельником у КСП «Іскра». Після розпаду колгоспу займався трудовою діяльністю у ТОВ «Хотинь».

Коли в 2008 році на Прикарпатті велика повінь наробила стихійного лиха, Юрій поїхав у Чернівецьку область допомагати відновлювати мости, працюючи будівельником в ЗАТ "Трансміст». Юрія, як вправного будівельника, знали і в нашому районі. Він робив печі, віконні рами, двері, обкладав цеглою будинки, виконував внутрішні ремонтні роботи. Односельці цінували Юрія за «золоті» руки, добру вдачу та відповідальність.

Переймаючись подіями, що відбувалися на Сході України, Юрій, не дивлячись на те, що був знятий з обліку в райвійськоматі, відновив свій військовий квиток, щоб піти на службу до ЗСУ. 12 лютого 2015 року Юрія мобілізували. Служив наш земляк в 92-ій окремій механізованій бригаді 16-го окремого мотопіхотного батальйону територіальної оборони «Полтава» кулеметником, мав звання старшого солдата.

5 березня 2016 року під час мінометного обстрілу опорного пункту в районі м. Авдіївка Донецької області Юрій Мальцев отримав тяжкі поранення, від яких помер на місці.

У Юрія лишилося двоє дітей – доньки Альона Мальцева (1989 р.н.) та Катерина Пантюхіна (1991 р.н.).

Згідно Указу Президента України від 8 квітня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ю.Мальцева було нагороджено орденом "За мужність " ІІІ ступеня (посмертно).

На знак вшанування пам’яті воїна АТО в центрі села Радичів був встановлений меморіальний знак, також ім’я радичівця увіковічнене на стенді пам’яті «Героїв Небесної сотні» в Коропі та на меморіальній дошці Рождественської ЗОШ І-ІІІ ст (Жовтневської), де навчався Юрій Мальцев.

Пам’ять про них – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з ними в одній країні. До останнього подиху вони залишилися вірними кожному слову Військової присяги. На прикладі їхніх героїчних вчинків будуть виховуватися багато поколінь українців – відважних, гордих, сміливих, вільних і щасливих мешканців незалежної країни, заради квітучого майбутнього якої патріоти віддали своє життя…